Садиба Мурашка

Будівля ХІХ сторіччя, у якій проживав вітчим видатного художника Олександр Іванович Мурашко. Він був іконописцем, а в будівлі тривалий час знаходилась його майстерня. Згодом тут проживав його син, також Олександр. Тут підліток опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою таких майстрів, як В. Васнєцов, М. Нестеров. Малювання для Мурашка стає сенсом життя: «Якось розмалював недавно побілену стіну сходів, за що отримав значного прочухана. Мріяв: коли виросту - стану великим художником, але батько й слухати про це не хотів. Йому були потрібні працівники в іконописній майстерні...». Олександр молодший їде навчатись у Петербургській академії й згодом стає знаменитим та відприває персональні виставки у Європі. Згодом приїжджає до Києва та робить власні виставки тут. А через кілька років, після смерті батька, продає будівлю. Проте іконописна майстерня продовжує працювати. З встановленням радянської влади садибу націоналізовано і переобладнано під комунальні квартири. Для цього змінено внутрішнє планування будівлі. Згодом тут також з'являється Будинок культури сліпих. В останніроки будівлю передали у приватну власність для побудови замість неї ТРЦ, навіть був вже виданий дозвіл на знесення садиби разом із сусідніми будинками по Малій Житомирській, 12а та 12б. Із цих сусідніх будівель виселили мешканців, окрім Олександра Глухова та його дочки. Вони відмовились обмінювати квартиру. Й Олександр подав заяву у прокуратуру для того,аби повернути будинки у комунальну власність. Опісля близько 90 судових засідань по справі, будинки таки повернули місту. Тепер планується реконструкція будівель комплексу. Проте у договорі міської власди та архітектурного бюро, що розробляє проект зазначено, що проект не можна публікувати у вільному доступі. Тож що там планується знає лише замовник (міська влада) та проектувальник, а містяни права отримати цю інформацію не мають. Олександр Глухов й надалі відмовляється виселятись з будівлі, а влада нічого не може вдіяти, бо за будівельними нормами не можна розпочинати роботи, коли у будівлі знаходяться люди. Олександр же просить виконувати роботи почергово у одній будівлі, а згодом у іншій. Проте він з владою так і не дійшли до остаточного вирішення цієї проблеми. Тож будиночок вистояв під бордуванням Майдану Незалежності у 1941 році, але за останні роки почала активно руйнуватись. Нині у ньому провалений дах, відсутня частина перекриттів, вибиті вікна.