Найстаріші пивоварні заводи Києва

До дня Києва ми обʼєднали зусилля із Varvar Brew аби віддати шану архітектурній красі нашої квітучої столиці. Цінна забудова береже історію міста і, водночас, формує його сьогодення — задає настрій, ритм, створює його образ. Цей образ розмаїтий та насичений (майже як київський торт!), втім все одно гармонійний та вишуканий. Історизм та еклектика, модерн та конструктивізм — усе це переплелося на наших вулицях, знайшло відображення у прибуткових будинках і садибах, університетах і школах, заводах і фабриках. Сьогодні ми зупинимося детальніше саме на останніх, адже промислова архітектура — така сама важлива частина історії міста ❤️

Спеціально для колаборації “Відкрий своє місто” ми занурилися в історію київського пивоваріння. І тепер ділимося нашими знахідками з вами!

Витоки. Звідки у київського пива ноги ростуть

Пивоваріння зародилося у Києві дуже давно — настільки, що навряд чи хтось зможе віднайти точну дату. Втім точно відомо, що пиво завжди полюбляли на теренах України. До нас дійшли згадки та рецепти пивних напоїв ще з 12-13 століття Київської Русі — тоді більшість з них мала назву “мед”. Готувалося пиво з ячменю, проса, хмелю та інших інгредієнтів — наприклад, хлібу та різноманітних ягід. Як і з іншими стравами, кожне місто мало свої характерні рецепти. Поступово великими центрами пивоваріння стали і монастирі. Вони досить довго зберігали лідерство у цій сфері та складали конкуренцію державним та приватним броварням тих часів.

Наприкінці 19-го століття ситуація докорінно змінилася. Ще у 1860-х у Києві було три приватні броварні. За 15 років ця цифра подвоїлась, а на початку 20 століття пиво у Києві виготовляли вісім якісно обладнаних пивзаводів на Подолі, Куренівці, Деміївці та сучасній Жилянській.

Про найбільш значимих гравців ринку та про збережену архітектурну спадщину тих часів розповідаємо нижче 🍻

На зламі століть: топ-3 пивоварних заводи Києва

Найстаріший трендсеттер пивоваріння: Київський пивоварний завод

📍 Кирилівська, 41

Фото 1896-1897 рр.

• Дата заснування: 1872 рік
• Засновники: Микола Хряков, таллінський купець Карл Вейсе, шведські купці Гавриїл та Фрідріх Єнні

Київський пивоварний завод став одним із перших та найбільших підприємств з виготовлення пива у місті. Почав роботу в листопаді 1873 року і мав найсучасніше обладнання, закуплене спеціально на заводі Шкода, у чеському місті Плзень. Також на території підприємства викопали власну свердловину, аби використовувати для пива джерельну, а не водопровідну воду.

До речі, саме тут почали варити світле пиво у промислових масштабах. Спочатку продажі лишали бажати кращого – для киян більш звичним було солодкувате темне пиво місцевих сортів. Нове “світле” у народі прозвали чеським, втім за кілька років і воно стрімко набуло популярності. Висока якість завоювала любов та довіру споживачів не тільки у Києві, а й у сусідніх губерніях. Обсяги виробництва зростали: наприкінці століття завод виготовляв 600 тисяч відер* пива на рік та мав до 150 залучених працівників.

* відро пива = 12 літрів = 20 пляшок

Етикетка початку 20ст.

Які ще сорти виготовляли на заводі?

Серед стилів: портери, мюнхенське темне, англійські елі, руські меди.

Серед промислових назв: “Чеське”, “Експортне”, “Баварське”, “Березневе”, “Плзеньське” та “Екстра-Плзенське”, “Мюнхенське”, “Портер”.

У Києві діяв фірмовий бар підприємства, “Штейбіргалле” – знаходився він на Хрещатику. Звісно ж, усі новинки та фірмові сорти можна було спробувати лише там.

З приходом до влади СРСР підприємство націоналізували й перейменували на “Пивний завод номер 2”. Після 1944 року усе пивне різноманіття звелося до “Жигулівського”, хоча з часом з’явилися й кілька інших сортів.

Разом з тим, завод активно розбудовувався у 1960-ті. У ті ж часи навпроти зʼявився елеватор, зʼєднаний із основними обʼєктами пивзаводу підземним тунелем під вулицею Кирилівською.

Етикетки Київського пивзаводу. Ліворуч – радянських часів, дві квадратні праворуч – часів незалежності

За часи незалежності пивзавод почав виготовляти і преміальне пиво – наприклад, “Парове”, або ж “Гостинний двір”. Втім, надалі підприємство закрилося. Остання партія на ньому була зварена у 2014 році.

Архітектура

Сучасне фото з дрона

До сьогодні збережений головний корпус 1873 року та адміністративна споруда, що виходить на вулицю. Інші обʼєкти на території заводу зведені у 1960-х, у період модернізації підприємства.

• Архітектор: Володимир Ніколаєв (його дебютна робота у Києві)
• Стиль: історизм
• Стан: потребує дбайливої реставрації, не має охоронного статусу
• Будівля головного корпусу на Мапі

Автор проєкту 1870-х років, Володимир Ніколаєв, описував його так: “«За одне літо було укладено до чотирьох з половиною мільйонів цегли, й якщо у цій роботі й замало можна віднайти художніх рис, то в технічному відношенні це була добра школа»”. Що ж там таке з “технічними моментами”? Виявляється, через активні підземні води в цьому місці довгий час не вдавалося зробити льодовні (тогочасні холодильні камери). Саме цю проблему і вдалося вирішити Ніколаєву.

Один із найгарніших пивзаводів сім’ї Ріхертів

📍 Кирилівська, 35

Фото кінця 20 століття

• Дата заснування: 1892, на основі вже існуючої броварні
• Засновник: Михайло Ріхерт

По сусідству із щойно згаданим Київським пивзаводом вже у 1860-ті існувала ще одна броварня – нею володів штабс-капітан у відставці на прізвище Псьоло. Деякі зі споруд тих часів збереглися на ділянці і донині. Наприкінці 1870-х ділянку викупив Михайло Ріхерт, й одразу ж замовив Володимиру Ніколаєву проєкт реконструкції вже існуючої броварні. Датою заснування заводу Ріхерта вважають початок будівельних робіт, тобто 1892 рік.

Заможна сім’я Ріхертів мала у своїй власності не одне подібне підприємство. Батько Михайла, Вільгельм Ріхерт, був німцем-колоністом із Волинської губернії. У Києві він заснував пивоварний завод на вулиці Сирецькій. Згодом він перейшов у власність іншого його сина, Якова. За радянських часів на основі цієї броварні створили Київський завод шампанських вин.

Але повернімося до Михайла. Окрім сімейної прихильності до пивоваріння, він також володів цегельним заводом та вважався одним із найбільших виробників київської цегли. Серед інших його здобутків – заснування Київського яхт-клубу.

Що ж до пива, то завод хоч і поступався обсягами виробництва своєму сусіду, аудиторію поціновувачів усе одно мав. Так, станом на 1914 рік підприємство виготовляло близько 300 тисяч відер пива на рік й мало сотню працівників.

Працівники на заводі Ріхерта. Зверніть увагу на крайнього працівника праворуч :)

Із сортами пива Михайло, вочевидь, вирішив не експериментувати, й запозичив уже перевірені рішення своїх колег: завод випускав баварське, мюнхенське та чеське пиво.

У 1916 році підприємство збанкрутіло – не витримало наслідків сухого закону, запровадженого у часи Першої світової. За радянських часів тут розміщувався експериментальний завод солодових екстрактів.

Архітектура

Сучасне фото з дрона

• Архітектор: Володимир Ніколаєв, Микола Казанський
• Роки побудови:1892-1895, 1908-1909
• Стиль: історизм, модерн
• Стан: закинутий, потребує реставрації. На сьогодні існує проєкт ревіталізації, який не передбачає збереження всіх цінних корпусів заводу
• Охоронний статус: модерний корпус – чинна пам’ятка архітектури.
• Будівля на Мапі

У 1892-95 роках з’явилася триповерхова споруда нової броварні. Спроєктована вона була за “новітньою американською системою”, й обладнана паровими машинами та навіть електродвигунами. У той же час на території з’явився 40-метровий димар для нової печі гофманського типу.

Димар на території зведений під час модернізації броварні за проєктом В. Ніколаєва. Зараз цей димар – найстаріша заводська труба міста.

У 1908-1909 роках під керівництвом М. Казанського завод отримав ще одну модернізацію: так з’явилися нові об’єми солодовні та сушильної башти у стилі модерн – саме їх ми і бачимо зі сторони вулиці Кирилівської. Ця частина броварні є одним із найкращих зразків промислових споруд Києва 19 століття.

До речі, подивіться-но на ще одне фото...

... та спробуйте пошукати спільні й відмінні риси. Це – будівля пивоварні Земана, що у Луцьку. Споруджена також у 1908 році.

Постачальник імператорського двору? Пивзавод Карла Шульца

📍 проспект Голосіївський, 8

Завод на фірмовому бланку початку 20 століття

• Дата заснування: 1899, на основі вже існуючої броварні
• Засновник: Карл Шульц

Сім’я Шульців також пішла шляхом модернізації вже існуючої пивоварні. Яка, до речі, знаходилася на Деміївці ще з 1810-х років. У 1865 невелике підприємство орендував німець Генріх Шульц, й згодом відкрив оновлене виробництво. У 1881 році Генріх помер, і справами певний час керувала його дружина, Амалія.

Далі ж завод успадкував один із синів – Карл Шульц, чиє ім’я і згадується надалі в усіх офіційних документах. Завдяки Карлу броварня була суттєво модернізована, тож на початку ХХ століття її оснащення не поступалося подільським: було встановлено дві парові машини, налагоджене електричне освітлення й власне водопостачання з артезіанських свердловин.

Усе це не могло не відобразитися на якості та популярності деміївського пінного. Завод випускав багато темного пива: популярне серед киян “Чорне солодке” та мюнхенське; мав багато точок продажу в Києві і, подейкують, навіть отримав почесний статус постачальника імператорського двору. Втім, чи це справді так, поки що з’ясувати не вдалося.

Етикетки початку 20ст

Що варили на заводі Шульца?

Серед найменувань: Мюнхенське темне, Чорне солодке, Березневе (також темне солодкувате пиво), світле чеське, “Кабінетне”.

Успіх Шульца, утім, тривав недовго: в часи Першої світової його майно конфісковано на користь держави, а самих Шульців, як представників ворожої держави, виселено з Києва.

За радянських часів пивоварню перейменовано на “Київський пивоварний завод номер 1”. Майже століття вона продовжувала функціонувати за початковим призначенням.

Певний час виробництво працювало і після здобуття незалежності – й активно експериментувало з новими рецептами. Серед асортименту з’явилося багато нових назв, наприклад: “Шульц”, “Скіф”, “Козацьке”, “Деміївське”, і навіть особливе міцне пиво, зварене за голландським рецептом на замовлення Van Pur.

Перший ряд зліва – етикетки радянських часів. Наступні два – етикетки часів незалежності.

У 2000 році підприємство придбала компанія «Сармат», що початково мала реконструювати виробництво. Втім ідею визнали недоцільною через складність рельєфу місцевості. Останню партію пива на заводі зварили у 2003 році.

Архітектура

Сучасне фото

• Архітектор: невідомий
• Роки побудови: кінець 1890х-1900-ті
• Стиль: історизм, неоренесанс
• Стан: закинутий, після спроб демонтажу потребує реставрації.
• Охоронний статус: щойно виявлений об’єкт культурної спадщини
• Адміністративна будівля на Мапі

На жаль, дані про архітектора виробничих корпусів не збереглися. Можна припустити, що автором також міг бути Ніколаєв, який працював над зведенням споруд сусідніх складських приміщень, але документальних підтверджень цьому немає.

До сьогодні збереглися деякі з корпусів виробництва, а також адміністративна будівля пивоварні. Зведена у 1906 році у стилі неоренесанс – як житловий будинок для працівників заводу та самих Шульців. Після подальшого включення до комплексу пивоварні змінила свою функцію.

---

Ось таке різноманітне та насичене пивоварне життя вирувало у Києві на зламі епох! Цегляні свідки цих історій тепер чекають на якісну реставрацію та повернення до життя у міському просторі. Наше спільне завдання – зберегти їх для майбутніх поколінь, аби ця сторінка промислової історії не зникла з вулиць нашого міста.

Традиції ж самого київського пивоваріння поступово відновлюються – якщо не у вигляді масштабних заводів, то крафтовими пивоварнями. Спеціально до дня Києва Varvar Brew створила лімітоване святкове пиво – імперський стаут City Cake. Заходьте спробувати спеціальне київське темне – тим паче, що частина з продажів цього сорту буде направлена на підтримку Мапи Реновації.

Надихаємося командою Varvar та вдячні за сприяння збереженню цінної архітектури – і не тільки словом, а й ділом ❤️ Долучитися до захисту архітектури нашого міста можете і ви. Як — розказуємо за посиланням.